Алея письменників у Вінниці: згадка про радянське минуле чи шана відомим землякам?

Новини Вінниці / Алея письменників у Вінниці: згадка про радянське минуле чи шана відомим землякам?

У Центральному парку Вінниці нещодавно оновили Алею письменників. Нові лавки, асфальт, таблички… Більшість містян навіть гадки не мають, кому встановленні деякі погруддя, адже їх творчість не вивчали у школі, а на полицях книгарень її не відшукати. Крім того, курс на деколонізацію змінив формат ставлення до літераторів минулих сторічь. Отже, спробуємо знову повернутися до теми видатних письменників-земляків, яку у медіа неодноразово висвітлювали у різні часи та під різними кутами.

Спочатку про тренд. Хоча це англомовне слово не використовувалось у широкому вжитку за радянських часів, але вчиняли майже як зараз. Так от, у багатьох містах «однієї шостої» - від Ташкента до Сочі - майже одночасно почали створювати Алеї письменників. У Вінниці її сформували у 1987-му на місці колишніх поховань католицького цвинтаря. Тодішні функціонери вважали, що схил до джерела чудово гармонує з ідеєю увічнення пам’яті уродженців краю.

Звісно, алея не стала улюбленим куточком парку, а навіть школярам ніхто екскурсій не проводив, щоб пояснити, хто «всі ті люди». Тодішня вінницька молодь та діти знали Коцюбинського, Некрасова, Леонтовича, Стельмаха та Трублаїні, твори яких «проходили» у шкільній програмі. Інші залишались загадковими персонажами… Проте часи змінюються, ставлення до постатей теж. Тому можливо варто тезово нагадати, хто «ті всі люди», обрані партійними працівниками по завданню «згори».

Михайло Коцюбинський

Уродженець сучасного мікрорайону Замостя у Вінниці. Майстра психологічної прози, вершинами художнього стилю якого критики вважають «Fata Morgana», «Що записано в книгу життя», «Тіні забутих предків», представляти не треба. Окрім Вінниці дитинство та юність літератора пройшли у містах Бар і Шаргород. Тож стовідсотково свій.

У дорослому житті через «вольнодумство» вінницькі жандарми провели кілька обшуків у квартирі Михайла Михайловича та встановили таємний нагляд за ним. Вінниця була замалою для Коцюбинського, до того ж він любив мандрувати. Згодом доля відправила письменника до Одеси, Житомира та Чернігова.

Наразі М.Коцюбинський залишається однією з видатніших постатей місцевого пантеону. Про товаришування з російським письменником М.Горьким можна не згадувати.  

Микола Некрасов

Відомий російський поет і публіцист народився у Немирові, але ще маленьким з родиною переїхав до Ярославської губернії – на Волгу. Він був людиною свого часу, у творах багато уваги приділяв життю простого російського люду. Особисто відвідав похорон Шевченка, після чого навіть вірш написав.

По смерті поета сучасні письменники його не лише порівнювали з Пушкіним і Лермонтовим, а навіть казали, що Некрасов не поступається в силі. Письменники того часу більшою чи меншою мірою були «плакальниками горя народного», але їхній пензель «малював» м'яко. Пристрасть до сатири та потенціал Некрасов робив його більш виразним революціонером.

Як російський поет у поемі «Кому на Русі жити добре» він чітко вималював свою батьківщину: «ти і убога, ти і рясна, ти і могутня, ти і безсила, матінка Русь». Все як зараз.

Наразі у Вінниці перейменовано вулицю Некрасова, про перспективи погруддя у парку поки не йдеться. Хоча між іншим саме його цитати можуть бути вироком сучасній путінській «імперській» Росії.

Степан Руданський

Український лікар, поет, сатирик і перекладач античної літератури народився у Хомутинцях поблизу Калинівки. До речі, медичну освіту він здобу в у Петербурзі, де почав писати. А потім більшу частину життя працював в Ялті.

Левова частка його творчості повязана саме з Кримом, де він цікавився археологією, етнографією, в відновив розпочаті ще на Поділлі фольклорні дослідження. Ялта його і вбила, точніше епідемія холери у місті.

«Співомовки» Руданського - це збірки гумористичних віршів, жартів, приказок і сміховинок про панів, попів, циган, москалів, поляків, німців, чортів тощо, зачерпнутих здебільше з уст народу. Найцінніша частина спадщини («Слово о полку Ігоревім», уривки з «Краледворського рукопису», Гомерова «Іліада», Верґілієва «Енеїда», частина «Демона» Лермонтова, «Сни» Гейне) була надрукована лише по його смерті.

Михайло Стельмах

Уродженця Дяківців поруч з Літином вважали одним з корифеїв української радянської літератури. Письменник, драматург, фольклорист був академіком АН, героєм Соцпраці, кавалером трьох орденів Леніна, лауреатом Сталінської та Ленінської премій, а також премії Шевченка, депутатом ВР. Складно уявити більше нагород у ті часи….   

Становлення Стельмаха пройшло на Вінниччині. Навіть трудову діяльність він розпочав у вінницькій газеті «Більшовицька правда», будучи на останньому курсі педтехнікума. Потім закінчив ВДПІ. До 2 світової війни вчителював, а після – у Києві став письменником.

Що цікаво, значно пізніше зявились свідчення про зв’язки Стельмаха з ОУН-УПА. З офіційних джерел відомо, що Головліт УССР не дозволив до видання й повернув видавництву на переробку повість Михайла Стельмаха «Над Черемошем» через те, що автор не зміг показати боротьбу у куркулями на Прикарпатті у 1950-і, надав націоналістичному підпіллю характер великої і грізної сили, здатної тримати в страху населення і представників радянської влади на значній території.

Петро Ніщинський

Український композитор і поет-перекладач народився у с.Неменка поблизу Липовця. Ще у дитинстві він переїхав до Києва, а потім до Греції. Отримавши освіту в Афінах, він викладав російську та грецьку мови у Петербурзі, Одесі, Бердянську.  Брав участь у складанні російсько-українського словника. Останні 16 років життя мешкав у Ворошилівці, поблизу Тиврова на Вінниччині.

Ніщинський збирав та здійснював обробку українських народних пісень («Байда», «Ой, гук, мати, гук»), писав музичні твори, організовував музичні колективи і керував ними, створив музичну картину «Вечорниці», як вставну сцену до вистави «Назар Стодоля» Т. Шевченка.

Крім того, перші в Україні переклади творів античних класиків – «Антигона» Софокла, «Одисея» Гомера – належать теж Ніщинському.   

Микола Леонтович

Автор широковідомих хорових обробок українських народних пісень «Щедрик», «Дударик», «Козака несуть», «Ой з-за гори кам'яної» та інших народився і помер на Вінниччині. Села Монастирок, Шершні, Марківка, Чуків, селище Тиврів, міста Тульчин і Вінниця вважають автора різдвяної щедрівки, відомої у англомовному світі як Carol of the Bells, «своїм». Особливо останнє десятиріччя до композитора, диригента і педагога у громадах «цікавість» зросла у геометричній прогресії. Подекуди навіть почали вигадувати історії про Леонтовича – ніби саме у цій хаті він працював-жив, тому треба гроші на її відновлення. Хтозна де він жив у позаминулому сторіччі?..

Загадковість Леонтовича – окрема тема. Завжди утаємниченими були і обставини його вбивства. Про це багато писали. Так і не зрозуміло, через що чекісти вдалися до вбивства композитора? Оповіді свідків-родичів різко контрастують та суперечать одна одній.

Ярослав Шпорта

Уродженець Сальниці Хмільницького району став відомим не лише власною поезією, а й перекладами з російської, чуваської, таджицької. Після закінчення Вінницького педінституту він воював і оселився у Києві. Розпочав писати ще замполітом в армії.

Ярослав Івашкевич

Народився у селі Кальник неподалік Іллінців, закінчив університет Шевченка у Києві. У 1918-му він виявив на історичну батьківщину – до Польщі, де став відомив письменником і перекладачем.  

Для творів Івашкевича характерні мотиви жорстокої любові і самотності. У його поезії в основному переважає тон тривоги і занепокоєння, Івашкевич прагнув створити у своїх творах атмосферу «містифікованої повсякденності». У цих творах оформився сам стиль письменника, визначальними рисами якого стали чуттєве, пластичне зображення, ліричність оповідання.

Василь Земляк

Справжнє ім’я письменника та кіносценариста – Вацлав Вацек. Має чеське походження. Він народився у Конюшевці поблизу Липовця. Де закінчив чеську семирічку. Після 2 світової війни працював у газеті та кіностудії ім. Довженка. Був головним редактором кіностудії.

Писав він нелегкий труд селянства, післявоєнне відновлення, партизанство та любов до радянської батьківщини. Відомими стали стрічки за його сценаріями – «Дочь Стратиона», «На Киевском направлении», «Вавилон ХХ».

Микола Трублаїні

Уродженець села Вільшанка (нині Городківської сільської громади) споатку був Трублаєвським. З Немирівської гімназії він втік на фронт, щоб допомогти червоноармійцям, але випав з вагону та покалічив ноги. Повернувшись до села, став комсомольським активістом і організував хату-читальню. Одночасно став сількором вінницьких газет.

Після навчання на курсах з журналістики у Харкові він подорожує Сибіром, Далеким Сходом. Північчю. Так і став письменником. Повернувшись до Харкова відкрив гуртки дослідників Арктики.

Ім'ям Миколи Трублаїні названо літературну премію за твори для дітей і юнацтва.  

За майже 40 років варто не лише вперше відремонтувати алею, а й, можливо, додати нові погруддя, адже є письменники-земляки, які не менш відомі за цих… Це і сатирик Олег Чорногуз, і бразильська майстриня слова Клариса Ліспектор. Перелічувати можна багатьох.

Ігор Заіковатий

2 вересня, 2023