Дідух – символ Різдва. У чому особливості традиції на Поділлі

Новини Вінниці / Дідух – символ Різдва. У чому особливості традиції на Поділлі

Головним атрибутом Різдва в Україні є Дідух (Дід) – невеликий сніп з колосків жита чи пшениці, який заготовляли ще влітку. Ця стародавня традиція відроджується і з року в рік набуває все більшої популярності.

Про це повідомляє офіс туризму Вінниці.

Яким Дідух був на Поділлі, як його зробити в домашніх умовах, як використати після свят і про багато-багато іншого, ми розпитали в етнологині Тетяни Пірус – завідувачки навчально-наукової лабораторії з етнології Поділля Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. 

 Чому Дідух?

Пані Тетяна каже, що традиція ставити Дідух – це пошана своїх глибинних коренів, пошана людей праці, які займалися хліборобством, і подяка землі, яка годує мільйони людей. Навіть якщо подивитися на археологічну мапу Поділля, то жито і пшеницю на його теренах вирощували ще трипільці шість-сім тисяч років тому. 

«Дідух як атрибут має давнє походження. Наші пращури вірили у Дажбога, і колись свято називалося Різдво-Корочун. Для них це була потужна сила, яка все пробуджувала (свято відзначали у день зимового сонцестояння). І тому Дідух виступає, я б сказала, посередником між тим, що є, і що ми хочемо отримати. Через дідух до нас приходять душі, які нам допомагають, сила, яка нам допомагає, до нас приходить достаток і добробут. Атрибути, які ми бачимо сьогодні на святі: Дідух, кутя, узвар – це те, що надбали наші пращури. У нас за плечима їхній досвід, їхні знання, і наше завдання – зберегти це і продовжити», – розповіла Тетяна Пірус.

Яким був Дідух на Поділлі?

На Вінниччині Дідух міг бути як зажинковим, так і обжинковим. А з вигляду це був просто сніпок, обмотаний стеблиною, який ставили у глечик, або ж виплетене деревце з кількох пучків колосків у кілька ярусів і на трьох-чотирьох «ніжках». Їх ще називали Квітка, чи Дідух-Рай. 

Тетяна Пірус каже, що вигляд Дідуха залежав від традиції в тому чи іншому районі, від сімейних заичаїв і зрештою – від майстерності людей. Тому зводити все під один знаменник не можна. Наприклад, у фондовій колекції ВДПУ ім. Коцюбинського є експонати з різних районів Вінницької області. На фото нижче представлені три дідухи: з села Сосонка 1998 року, прикрашений червоними стрічками; Дідух, зроблений у Вінниці кілька років тому; і Дідух з колишнього Погребищенського району, якому більше 35 років. Усі вони сплетені у формі деревця, але водночас – такі різні.  

Пані Тетяна наголошує на тому, що розмір і висота Дідуха не мають значення. Бажано, щоб він був з колосків одного збіжжя: жита чи пшениці. І головне, щоб ці колоски не були зеленими, щоб зерно було повним і мало силу. 

«Сьогодні можна побачити дуже гарні букети з різноманітними квітами, доповненнями, але це не Дідух. Вони настільки декоровані, ось ці “дідухи”, що їхнє традиційне призначення абсолютно не відображається в зовнішньому вигляді. Тому хай це буде невелика кількість колосків, але це буде дійсно Дідух», – каже Тетяна Пірус. 

Обряди, пов’язані з Дідухом

Дідух є головним атрибутом Різдва, але виготовляли його ще влітку, під час збору зерна. Дідух могли освятити на найближче велике свято (зазвичай це Спас), і потім він чекав свого часу аж до Святого Вечора. 

«На Святвечір була така урочиста хода: батько вносив Дідуха, біля нього йшов син, а на порозі їх зустрічала дружина (мати), в якої у руках був особливий обрядовий хліб – книш (на Поділлі кажуть “хліб з душею”). І коли заходив господар, він казав: “Свято йде! Дідух йде!”. Таке шанобливе ставлення до Дідуха передбачало, що коли його принесуть, то поставлять на почесне місце, а йому подадуть почесну страву і почесний напій – кутю і узвар – вони теж невід'ємна частина цього процесу», – каже етнологиня. 

На цьому обрядові дії з Дідухом не завершувались. Незабаром після Різдва господар обмолочував Дідух, солому з нього спалювали, а зерно залишали на сівбу у новому році. Частину цього зерна могли дати домашній птиці, а частину змішували з зерном, яким наповнювали рукавичку для посівання. Це обряд, який виконує дитина (син господаря, або ж сусідський хлопчик) у перший день Нового року, промовляючи: «Сійся-родися Жито-Пшениця. На щастя, на здоров’я, на довгий вік. Щоб було краще, ніж торік». І за це дитині потрібно було подякувати – дати солодощі, або гроші. 

Як дотриматися традиції?

Традиція ставити Дідух на Різдво набуває все більшої популярності. Замовити чи купити Дідух уже готовим можна хоч перед самим святом. Водночас варто пам’ятати, що Дідух не є новорічним декором, і його ніколи не робили з сьогодні на завтра. Тетяна Пірус каже, що до свята готувались завчасно, і в сьогоднішніх умовах це також можливо.

«Якщо ми шануємо Дідух як атрибут Різдва, то ми повинні не на словах його шанувати, а в діях. Ніщо не заважає у липні, в серпні, пошанувати своїх пращурів і купити на базарі жмуток колосків. І Дідух дуже легко робити - достатньо взяти, скільки поміститься у руку, і перев'язати колоски стрічкою. Це наче єднається рід, і отой Дід-дух, прадіда дух – він єднає всю родину. А те, чи буде у вас 50, чи 100 колосків, немає значення», – каже етнологиня. 

Такий Дідух можна поставити у глечик чи вазу десь у віддаленому місці (головне – не на підлогу) і зберігати до урочистого внесення на Святий Вечір. 

З настанням Нового року Дідух також завершує свою участь у обрядах, і зберігати його далі не потрібно. Тим паче, що цей процес повторюється з року в рік.

«Зерно з Дідуха можна віддати дитині, яка бере участь в обряді. Якщо є де посіяти (наприклад, на дачі), ви його сієте. Або можете віддати родичам чи друзям, щоб вони посіяли. І воно зійде. Таким чином ви особисто, та дитина, ваші рідні – ви усі берете в цьому участь. Ви це робите щороку і таким чином цементуєте традицію», – каже Тетяна Пірус. 

admin

5 січня, 2024