Також хочу попередити, що далі йтиметься про ключові сюжетні моменти, тож якщо ви ще не бачили фільму і бажаєте зберегти інтригу — варто призупинитися. А тим, хто готовий до емоційного занурення, розповідь подарує весь спектр переживань, що викликала ця стрічка.
13 вересня 2025 року я мала унікальну нагоду побувати на прем’єрі фільму «Діло Безпʼятного», і це був справжній водоспад емоцій, який наповнив мене як сміхом, так і глибокою тривогою.
Герасим Калитка — заможний селянин, у якого на серці важка мрія — збільшити свою землю за будь-яку ціну. З перших сцен я відчула його внутрішню боротьбу: пристрасть до влади і багатства з одного боку, і усвідомлення, що він іде на ризиковану і нечисту справу – з іншого. Коли йому пропонують купити сто тисяч фальшивих грошей за 5 тисяч, я відчула його одночасну наївність і відчай. Було боляче спостерігати, як він, повіривши і вклавши надії, отримує замість грошей чистий аркуш паперу. Цей момент вразив мене до глибини душі — відчуття безвиході, коли світ звужується до порожнечі, наче все навколо руйнується.
Серце Калитки тріпотіло у відчаї, а його спроба покінчити життя самогубством пробудила у мене нестримну тривогу. Цей гіркий поворот сюжету змусив мене замислитися про ціну жадібності і скільки страждань може принести помилкова мрія про легкі гроші.
Особливо зворушила лінія сина Калитки, який закоханий у просту дівчину і відчайдушно бореться за справжню любов, попри неповагу до волі батька, який хоче змусити його одружитися на доньці багатого селянина. Його протистояння додало драматичності сюжету, і я щиро переживала за юного героя. Коли ж Герасим зрештою погоджується і приймає вибір сина, я відчула трепетну надію — на мить пролилася теплота і людяність там, де були жадібність і гордість.
Упродовж усього фільму я пережила повний спектр емоцій — від щирого сміху над кумедними пригодами Калитки і Савки до печалі через помилки і життєві невдачі героїв. Цей біль і радість перепліталися настільки майстерно, що фільм став для мене не просто історією, а живим відбитком людських емоцій та універсальним уроком.
У підсумку, коли всі у залі встали й аплодували стоячи, я зрозуміла — це не просто картина, а великий промінь світла, який нагадує, що найбільша цінність — це життя і справжні стосунки, а не гроші.

«Діло Безпʼятного» залишило глибокий слід у моєму серці й примусило знову переконатися — жадібність ніколи не варта людського щастя.

Велика подяка студії «Вінницьке перехрестя» за таку сильну, емоційну і важливу історію, яка надовго залишиться зі мною!