З відкритих джерел, а саме регіональної російської преси, вже відомо про щонайменше три випадки, коли підрозділи Росгвардії влаштували бунт і відмовляються знову виконувати наказ та «повертатися» до України. Так, деяким гарантують «вовчий білет», арешт, але ті не змінюють думку. Так вчинили у Краснодарському, Новочеркаському та Хакаському ОМОНі. Звісно, вони навчені «наводити порядок» з протестуючими, а опинилися під снарядами. Зиск від їх відмов лише у тому, що розповідають деталі війни журналістам, і десь у Хакасії (неподалік Красноярську) дізнаються правду.

Сьогоднішній матеріал, що знову присвячений путінській росгвардії та її участі у відкритому вторгненні до України, дещо незвичний.

Він присвячений бійцям ЗМОПу (загону міліції особливого призначення, рос. ОМОН-авт.) росгвардії з республіки Хакасія, які з тих чи інших причин відмовились брати участь у вторгненні.

Але не до того, як незаконно - зі зброєю та спецзасобами, перетнули державний кордон України та йшли "парадним" маршем на Київ, аби будувати там кулями, кийками, щитами "рускиймир" так як звикли у себе вдома, а вже після того як отримали гідну відсіч від українських захисників і зазнали великих втрат загиблими, пораненими, зниклими без вісти, полоненими... І "до" жоден з "бунтівників" не кинув добровільно на стіл заяву про відмову або дострокове розсторгнення контракту, не зняв погони...

На мою думку, ця стаття та подібні їй, що вже з'явились в російських ЗМІ, не потребують додаткових коментарів... Адже у цій публікації та інших подібних розкриваються відразу декілька важливих аспектів:

- Лицемірство, цинічна брехня, нікчемні вигадки й непереконливі виправдовування путлерівським режимом вторгнення до України;

- Номенклатура та дислокація й повний перелік підрозділів росгвардії, що згадані у статті і які теж можуть бути причетними до страшних злочинів путінських катів проти мирних українців у самій столиці, а ще у Бучі, Ірпені, Бородянці;

- Організація самого "бліцкригу" за методом "малой кровью на чужой территории", коли колонни транспорту розтягнулись на "сто кілометрів", росгвардіцям дали по "чотири рожки на автомат", ночівля серед голого поля, без їжі та води і так далі... А також запевнення, що в Україні путінських псів зустрічатимуть квітами, хлібом та сіллю... Та й загальний рівень компетенції командування цих підрозділів;

- Мужність та героїзм захисників столиці України, які першими дали бій і розгромили величезну орду загарбників;

- Ставлення сучасного російського режиму до своїх вірних псів, які зненацька вирішили не послухати команди господаря... До речі, це все дуже нагадує ставлення радянської сталінської "верхівки" до тих мільйонів своїх солдатів та командирів, які у Другу світову війну пройшли через пекло оточень та нацистських концтаборів, а у подяку отримали вже концтабори радянські... Чи швидкий розстріл як "враги народа", "немецкие шпионы" й "предатели Родины";

- Ставлення багатьох росіян до своїх же гвардійців, реінкарнації карального режиму в країні, "спецоперации" та "потерь нет", що характерно у коментарях до публікації...

Хоча, звісно, не виключено, що статтю своїми коментарями накручують й спеціально підготовлені боти;

Чи щиро розповідають ці російські спецпризначенці про свої істинні міркування відмовитись від "спецоперации"? Що керує їхніми діями?

Дійсно, раптове "порозуміння" того, задля чого їх кинули до України? Та миттєве "прозріння" до того "сліпих" й "глухих" дорослих, серйозних, добре підготовлених фізично, інтелектуально та психологічно людей із вже цілком сформованими психікою та світоглядом?

Або бити кийками та пакувати до "автозаків" співгромадян - це одне, а коли проти тебе стоять озброєні, мотивовані, навчені бійці, які захищають свою рідну землю від ворожого вторгнення - це трошки інше...

Або просто їхній банальний тваринний острах бути вбитим, розстріляним, спаленим живцем скаліченим, зниклим безвісти чи полоненим за прикладом десятків їхніх "братишек" тоді ж на Київщині? Та ненависть до своїх командирів, які кинули їх в бій за принципом "бабы еще нарожают"?

Або страх нести кримінальну відповідальність за страшні злочини проти мирних українських жінок, пенсіонерів, дітей? Бо будь-яка таємниця рано чи пізно стає явною. І кров на руках вже не змити, що першим довів ще Понтій Пілат... Врахуйте, що у таких підрозділах, як правило, проходять службу люди не з однією вищою освітою, зокрема юридичною...

Або бажання "побузить" трошки, привернути до себе увагу, а далі втихомиритись і через деякий час знову лупцювати кийками, одягати наручники, стріляти в беззбройних людей... Байдуже чи в Хакасії чи в Україні...

Бо заговорили вголос вони вже "після" вторгнення, а не "до"...

Але загалом у цій статті між рядків, насправді, простежується ще не одне таке незручне для путінського режиму питання...

Читайте статтю та робіть свої висновки...

До речі, про участь гвардійців з Хакасії у війні проти України у відкритих джерелах крім цієї статті поки що немає нічого. Як і детальної інформації про своїх загиблих, поранених, полонених за тисячі кілометрів від рідної тайги земляків... Поки що?

А ще ця публікація вже стала ще одним пам'ятником видатному Максу Левіну, сміливому фотографу, який загинув на свому бойовому посту як справжній Герой та Захисник... Саме Макс першим у ці пекельні дні лютого 2022 року показав усьому світу розгром путінських карателів під Києвом. І якого підло розстріляли в обличчя... З остраху та безсилої люті й ненависті...

І слова та вже історичні фотографії Макса Левіна навіть після його страшної та героїчної смерті вражають ворога у "десятку"... І це вже відкрито визнають навіть й деякі росіяни... І це саме той випадок, коли слово влучає точніше за кулю!

Вічна пам'ять Максу...

Скріни статті, деяких характерних коментарів до неї та інформація з відкритих джерел ще про одного російського військового злочинця - ймовірно, нинішнього командира росгвардії Хакасії полковника Васильєва, додаються...

Далі буде...

Підготував Анатолій Мельник