Вікторія Петрушенко: «Так звана передвиборча боротьба за посаду ректора ВНМУ імені Пирогова з вкидами «бруду» пов’язана з меркантильними інтересами окремих осіб»

Новини Вінниці / Вікторія Петрушенко: «Так звана передвиборча боротьба за посаду ректора ВНМУ імені Пирогова з вкидами «бруду» пов’язана з меркантильними інтересами окремих осіб»

У Вінницькому національному медичному університеті імені Пирогова 12 вересня мають відбутися вибори ректора. Через складання повноважень Василя Мороза, який 35 років очолював заклад, можна констатувати запеклу передвиборчу боротьбу між трьома кандидатами, якій можуть позаздрити навіть місцеві політики, адже обирались значно простіше та тихіше.

В інших вінницьких вишах «зміна влади» теж відбувалась спокійніше. Виконувачка обов’язків ректорки Вікторія Петрушенко вважає, що жваві «баталії» та вкиди компромату пояснюються певними передумовами.

Слід пояснити, що медичне середовище зазвичай доволі закрите. У лікарів не вітається, коли «сміття виносять з хати». Навіть лікарські помилки пацієнтам складно довести, бо «розбір польотів» відбувається «за зачиненими дверима». А що вже казати про конкуренцію на таку визначальну посаду?

Справа не у програмах і поглядах кандидатів на майбутнє? Вони публічні. А от за лаштунками вирують пристрасті. Іноді навіть зашкалюють. NaПарижі спробував дізнатися в однієї з претенденток «таємниці», які провокують баталії. Адже саме вона стикнулась з оприлюдненням компромату на себе.      

«Коли я звернула увагу колег на низку порушень, мені почали погрожувати та радити «збирати валізи»

- Пані Вікторіє, 20 січня 2023 року Вас призначили виконувати обов’язки ректора ВНМУ, що спричинило численні дискусії. Зокрема, одразу виникли питання до докторської дисертації та звинувачення у плагіаті. Вважаєте їх безпідставними?

- По-перше, так, безпідставними… У середині 2000-их дисертацію не лише перевіряли, а й багато хто в університеті знав, як вона робилась, бачив дослідження. По-друге, питання не «виникли», а їх, грубо кажучи, «зарядили» у відповідь на те, що я знайшла порушення у роботі одного з працівників університету.

Дивним чином до нас перевелась аспірантка, яка не захистилась у Києві. Коли я звернула увагу колег на низку порушень, мені почали погрожувати та радити «збирати валізи». Ця історія дійшла навіть до президента АМНУ. І тоді почали виливати бруд на мене.

- Чи готові назвати своїх недоброзичливців? Нелюбов пов’язана тільки з цим?

- Всіх недоброзичливців я знаю по іменам і прізвищам, але не вважаю за потрібне «рекламувати» їх. Краще поясню ситуацію щодо нелюбові. Це меркантильні інтереси, які пов’язані з нашим університетом.

- Маєте на увазі, зокрема, чутки про ідею приватизувати корпус на вулиці Стуса через непрозорі схеми?

- Інформації тепер можна почути багато різної. Думаю, що певні дані відповідають дійсності, хоч це поки наразі лише моє оціночне судження. Все потрібно уважно вивчати в подальшому та зробити належні висновки. 

 

- Під час призначення виконувачкою обов’язків, мабуть, більшість вінничан вважали Вас креатурою Василя Мороза, багаторічного очільника вишу. Чутки про ваші близькі стосунки виникли доволі давно. Підтвердите чи спростуєте їх?

- Ще з 2012 року ми з Василем Максимовичем стали опонентами.

- З чим це пов’язано?

- Не всі керівники хочуть бачити біля себе сильних заступників. Деяким подобаються виключно такі, які на дві голови нижче. А коли на горизонті амбітна людина, їх це дратує. До речі, 2016-го року мене було звільнено. Натомість чутки ширились. Зауважте, їх чомусь ніхто не зупиняв…

«Цей рік став першим, коли відчула, що хочу співати»

- Ваш чоловік – Мирослав Мельник, виконавчий директор фестивалю «Червона рута». Доводиться жити на два міста? Як часто він буває у Вінниці?

- На три міста – Вінниця, Київ і Ужгород. На Закарпатті розташований продюсерський центр чоловіка, а також донедавна жила його мати. 

Я не скажу, що він часто буває у Вінниці. Рідко. Частіше мені доводиться їздити до Києва чи Ужгорода. Між іншим, я дуже полюбляю Ужгород. Відпочиваю там. Там тихо, чудова природа, чисте повітря.

 

- Вас знають як співачку, народну артистку України. Не жалкуєте, що залишили сцену, не виникає бажання повернутися?

- Чесно зізнаюсь, що 10 років не виникало. Мистецтво – це стан душі. Коли тобі навіть рота не хочеться відкрити, то і бажання співати було абсолютно відсутнім. Лише зараз все змінилось. Це перший рік з того часу, коли відчуваю, що, так, вийшла б і заспівала. Відбувся певний реванш. Можливо, його можна розцінити як позитив для стану душі.

Коли вийшла на сцену 30 травня на ювілей «Аркати» (мова про 30-річчя академічного камерного оркестру Вінницької обласної філармонії, - прим. авт.), то не змогла стримали сліз. Розумієте, стою, треба привітати, а важко, бо сльози заважають. Люди у залі побачили, і почали аплодувати.

Тоді до мене повернулось те відчуття, яке ще пам’ятаю з часів своїх виступів… Я дуже люблю цей оркестр, дуже поважаю його засновника Георгія Куркова, який надзвичайно багато зробив для мене. У мене залишились лише приємні спогади від співпраці.

 

«Через війну ми втратили найбільшу кількість іноземних студентів в Україні»

- Як війна вплинула на університет? Чи багато іноземних студентів відмовились від навчання?

- Я не знаю, на кого війна добре вплинула. На університет – однозначно, погано. Ми втратили найбільшу кількість іноземних студентів в Україні. Чому? Можливо, через те, що нічого не робилось, аби їх зупинити, щоб вони не залишали наше місто. Наразі процес зупинили. Навпаки, намагаємось повернути студентів та надолужити втрачене.  

- Чи багато викладачів залишили університет від початку війни?

- Більше 80-и. Більшість повернулись. Ті, хто залишився за кордоном, не мають намір відновлюватись.

На минулому тижні через півтора роки повернулась подружня пара, яка власне знайшла роботу у Великій Британії. Вони – стоматологи. Приміром, жінка працевлаштувалась там помічником стоматолога. Фінансова складова їх цілком влаштовувала. Але, коли до мене прийшли, то пояснили, що не можуть там жити, хочуть додому, нехай навіть з меншими зарплатами…

Розкажу ще одну історію. Завідувачка однієї з кафедр поїхала у перші дні. За кордоном знайшла аналогічну роботу – теж в університеті. Коли я попросила повернутись, адже більше року у структурного підрозділу немає керівника, то вона пояснила, що запросили читати лекції в Італії. Чесно зізналась, що це важливіше для неї. Ба більше, сказала, якщо залишимо професором, то перебуватиме у штаті, якщо ж ні, то звільняється.

- Залишили?

- Звісно, ні. Людина обрала свій шлях. Не бачу сенсу її формально утримувати.

- Вінницький медунівер в останні роки просів у рейтингах. Ви берете участь у виборах ректора. Що у вашій програмі змінить заклад у кращий бік?

- Дійсно. Колись наш університет займав друге-третє місце серед медичних закладів. Київський університет ім. Богомольця, звісно, завжди був поза конкуренцією. Але наш був серед кращих. У той же час тернопільський перебував у кінці рейтингу. Тепер все змінилось. Тернополяни серед кращих, а ми пасемо задніх. Помінялись місцями. Але там переміни відбулись значно раніше. У 2017-му обрали нового ректора – молоду людину. Саме завдяки його ідеям університет згодом почав зростати. Щоб отримати результат, потрібен час.

 

Мене призначили виконуючою обов’язки півроку тому. Це дуже мало для впровадження змін. Але навіть попри це, ми зробили акредитацію «педіатрії», відкрили три нові спеціальності «фізична терапія», «менеджмент в охороні здоров’я» та «громадське здоров’я». З 1 вересня нам дозволили вперше в історії університету зробити додатковий набір на нові спеціальності.

Нещодавно опублікували новий рейтинг серед медуніверситетів, який ми очолили по акредитації та ліцензуванню. 

Я вважаю, це гідний результат за півроку. Знову промовчу, що були такі, які намагались докладати зусиль, аби університет не отримав ліцензії.

- Свої? Вінницькі?  

- Наші… Після численних «скарг», з МОН навіть комісія приїжджала, аби перевірити викладені у цих там факти. Але такий тиск не завадив отримати ліцензії.

- У разі перемоги на виборах чи варто очікувати кадрові зміни у керівних колах університету, адже це стандартна практика? 

- Ми цінуємо професійність наших співробітників, як педагогів. Впевнена, що після виборів про цю метушню всі забудуть.

7 вересня, 2023

Популярні новини